Четвер, 2024-03-28, 10:02 PMГоловна | Реєстрація | Вхід

Форма входу

Соціальні мережі

Ми [b][K]онтакті

Погода

Радіо онлайн

Опитування

Без чого ти б не обійшовся(лася) у житті?
Всего ответов: 41

Календар

Статистика

Site Statistics

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Folf

Пошук

Історія села ч.1

      Звідки пішла назва села Добринівці? Наші предки жили в урочищ «Граменці», про це свідчать залишки сторожової вежі «у могилі». На вежі підпалювали вогонь, щоб сповістити навколишні населені пункти про напад, ворога.

При нападі турків вони ховалися у лісах, на доброму місці. Добрим місцем схову під час нападу було сучасне місце нашого села.

    Звідси і походить назва села Добринівці. Будинки будували із двома вхідними дверима: спереду і ззаду, щоб можна було втекти від раптового нападу сховатися у лісі. Колишнє село турки спалили і його жителі заснували нове село на доброму місці, село Добринівці. Це перша версія про назву нашого села, і друга назва пішла від того, що тут жили і живуть дуже добрі люди. Коли виникло наше село ніхто не знає. Але вперше село Добринівці згадується в історичних документах у 1636 році.

Буковина входила тоді до складу Австрії. Бухенталі з'явилися на Буко­вині на початку XIX ст. Із актових джерел відомо, що 1806 р. влас­ник с. Добринівці Іордахі Міло продав пану Добровольському фон Бухенталю село. Останній походив із с. Ліско в Галичині, а на Буковині осів завдя­ки одруженню з Анастасією Альбінець, представницею відомого боярського роду в Молдавії. Ав­стрійський уряд підтвердив дво­рянство прибульця, додавши ти­тул фон Бухенталь. Теодор фон Бухенталь став засновником цього роду на Буковині.

Родина Бухенталів володіла великим поміщицьким господар­ством, так званим табулярним ма­єтком. Його особливістю було те, що він розташовувався по обидва боки австрійсько-російського кор­дону. Одна частина господарства перебувала в с. Добринівці на те­риторії Австро-Угорщини, інша - на хуторі Грамешти (тепер Громівка, об'єднана із с. Ржавинці), який належав уже до Росій­ської імперії. Така ситуація скла­лася після 1812 р., коли була про­ведена лінія австро-російського кордону і частина буковинських сіл, а з ними і маєтків опинилася на території різних держав. Такі маєтки визнавалися "обопільни­ми", якщо вони розташовувалися   на віддалі не більше однієї німець­кої милі 'від прикордонної лінії.

Одним із представників роду Бухенталів, власником "обопільно­го" маєтку в Добринівцях і був Константин Іванович Добровольський рицар фон Бухенталь (1842- 1897 рр.). Про його життя відомо досить мало. Із матеріалів, які є в нашому розпорядженні, зокрема, некрологу в газеті "Буковинские ведомости" довідуємося, що він був "...властителем большой поселости в Добри-новцах. Походил из крещеньіх евреев, отличался незвичайними способностями, знал 5 живьіх язьїков, 2 ремесла и окончил юридический факультет. Но наибольшим мастерством явился он в области музики, зис кавши себе широку славу своими численними композициями на простонародних мотивах. Покойний вероиспове-дания православ­ний, бул властиво человеком без народности, а к нашей народности относился всегда с симпатией".

У 1826році пан почав будувати церкву, а в 1827- відкрили, пан охрестився і взяв собі прізвище Добровольський.

Після смерті старого пана, його син починає будувати нове господарство, яке було розташоване недалеко церкви.

Господарство пана було надзвичайно велике: окремий будинок, який налічував багато кімнат, стайні, стодоли, млин (висота якого була 50 м, мав 24 вальці, за добу намелював 200ц муки), кузня. Мав 10 пар коней, 2 брички, багато волів, корів, биків та іншої худоби. На території господарства була водогінна система, водопровід, наверху в лісі було три басейни, де збиралася вода, по трубах ця вода текла вниз до будинку, якою забезпечувався весь будинок пана, господарський двір, фонтан, озеро.

На подвір'ї був розміщений гарний фонтан, прикрашений різними фігурами, посеред озера знаходився острівок, на ньому стояла альтанка, де пани відпочивали, а з подвір'я до альтанки вів дерев'яний міст. На території двору містилась оранжерея, де росли такі декоративні та фруктові дерева, яких ніхто ніколи не бачив, привезені із-за кордону, з Австрії. Працювало у пана багато селян та слуг, для приїжджих був побудований спеціальний будинок, де вони жили. На території двору була пошта, телеграф, склепи (магазини), де люди купляли необхідний товар, тут торгували тютюном. Було три підвали, зверху засаджені декоративними деревами та кущами.

Все подвір'я було вимощене мармуровою плиткою.

Архітектори цей маєток порівнювали з маєтком графа Воронцова в Криму. Перша дружина пана Добровольського помирає і він одружується на сільській, дівчині Василині Мігалескул. В них народилося 4 дітей: Марина, Наталія, Євгенія. Микола.

  З них одруженою була лише Марина, її чоловік був військовий. Вони мали сина. В усіх були будинки в Чернівцях. Марина жила в будинку №1 по вулиці Федьковича.

Дві інші сестри жили в триповерховому будинку недалеко від резиденції університету.                                

Служили у них в служницях жінки з нашого села.

Пан Микола Добровольський (1876-1910 рр.) багато подорожував, побував у Франції, Автрії. Він мав першу на Буковині машину "Рено".

Пані жила з дочками в місті, але коли померла, то поховали її біля чоловіка, старожили розповідали, що процесія вийшла за нею аж до Голяка. Похована вона у склепі біля чоловіка.        Микола Добровольський в 1910 році поїхав у Відень, там в казино промотав усі гроші. Після чого повернувся на Буковину. Мав дуже великі борги в угорському банку, тому він отруївся. В 1910 році був похований біля могил своїх дідуся, бабусі, батька і матері. Марина з чоловіком після смерті брата виїхали за кордон.

Євгенія та Наталія жили в Чернівцях десь до 60-х років, поки не померли. Добринівським маєтком керували управителі з угорського банку аж до 1918 року. З 1918 року це господарство купили пани єврейського походження Зінгери, які мали сина Бубія.

Вони також жили за рахунок земель. Мали свого жонса-агронома, майорка - бригадира.

В цей час в селі з'явилось 22 сім'ї євреїв. Це такі прізвища: Гефнер, Мортко, Дудель, Бравець, Кернер. Вони утримували в селі ліси, маслозавод, цегельний завод, ґуральню, три корчми., 4 склепи (магазини). Як і пани Зінгери ці сім'ї жили в селі з 1918 по 1941 роки.

 


 

 


 


У 1968 році в селі було збудовано Буди-нок культури, який досі працює.

При  ньому діють різні гуртки, працює сільська бібліотека,

проводиться обряд весілля, часто відбу-ваються концерти, танці.


Поруч з Будинком культури зведено пам’ятник загиблим

воїнам- односель-чанам, що захищали Батьківщину під час

Великої Вітчизняної війни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


 

Найперші поселенці проживали в урочищі Граменці, про що свідчать залишки сторожової вежі «у могилі». На вежі підпалювали вогонь, аби сповістити людей про наближення ворога. При нападі турків вони ховалися в лісі, на доброму місці. До­брим місцем схову якраз була місцевість, де розташоване село Добринівці. Будинки будували з двома вхідними дверима: спереду і ззаду, щоб у випадку небезпеки та раптового нападу можна було вчасно втекти і сховатися в лісі. Про існування села Граменці підтверджують топоніми – урочище Морге, Пасіка, Вітряк. Колишнє по­селення турки спалили і жителі заснували нове село на доброму місці – Добринівці.

Вважають також, що назву селу дало російське слово «дубрава» – ліс. З цією вер­сією можна й не погодитися, оскільки Добринівці згадуються в історичних джерелах під 1636 роком, а відійшли до російської території аж у 1812 році.

Після революції 1848 р. на Буковині було скасовано кріпосне право й проведено ряд реформ. У галузі освіти уряд видав закон про обов’язкове навчання дітей усіх верств населення в початкових класах. Архівні документи свідчать, що в 1864 р. в До­бринівцях існувала початкова школа, яка мала 5 класів і одну дитячу групу. До школи ходили 93 хлопчики й 99 дівчаток. Вчителями в школі працювали Вакару Григорій, Івановічі Ольга, Банкесу Фрозина, Кундріші Володимир, Костенсіус Іван, Гінебрант Оскар, керував ними директор Кундріші Ілля.

У 1905 р. в селі збудували нову двоповерхову школу, яка під час Першої світової війни використовувалась під військовий шпиталь. У ході Брусиловського прориву її дощенту зруйнували.

На початку ХІХ ст. до Добринівців належав також хутір Громешти, який відій­шов до Російської імперії у 1812 році. Добринівці розташовані на березі Білого по­току й дорозі Чорнівка - Чорний Потік. Населення – переважно українці, на 1890 р. в ньому налічувалося 1496 селян, які займалися землеробством, скотарством і лісови­ми роботами. (Тимощук Б. О. Слов’янські гради Північної Буковини. Карпати, – Ужгород: 1975).

Поміщики Буковини нерідко володіли маєтками, землями, промисловими під­приємствами, будинками, худобою на території російської держави й навпаки. Зем­леволодіння «обопільних власників» – поміщицькі маєтки, землі – утворювалися при проведенні у 1812 році російсько-австрійського кордону по обидва боки прикордонної лінії. Таке право власності на частину маєтку, розташованого в різних державах, було  

визнане Віденським трактатом від 21 квітня (3 травня) 1915 року. (Гриценко І. А. Еко­номічні зв’язки Північної Буковини з російською і Наддніпрянською Україною в ХІХ –на початку ХХ ст. – Львів: Вища школа, 1980).

На кордоні Буковини з росією «обопільним» виявився маєток буковинського поміщика Бухенталь-Добровольських у с. Добринівці й х. Громешти у Хотинському повіті Бессарабії.

До цього в зазначеній місцевості існувало велике давньоруське поселення. Ар­хеологи Чернівецького університету під керівництвом професора Б. О. Тимощука відкопали тут городище ІХ ст. Розташовувалося воно на схилах високого горба, на терасі, обмеженій ярами та болотами. Його площадка розміром 160 х 100 м була з усіх боків обгороджена стіною з колод, укріпленою зрубами-опорами, що розміщувалися по периметру стіни на певній відстані один від одного. Така конструкція оборон­них ліній («столпіє») характерна для ремісничих майстерень, тобто тих общинних центрів, основними мешканцями яких були ремісники. Вона застосовувалась і для укріплення торгово-ремісничих посадів давньоруських міст.

Укріплена площадка Добринівського городища – ремісничого поселення була щільно забудована напівземлянковими житлами та землянками – ремісни­чими майстернями. Характерною рисою забудови є те, що тут ремісничі майстер­ні розташовуються по всій площі городища поруч із стаціонарними житлами, утворюючи окремі гнізда синхронних будівель. (Б. Тимощук. Давньоруська Буко­вина. – К., 1982).

Археологи віднайшли в селі й більш ранні культури. Так, за 2 км на північний захід від села, на лівому березі Потоку, в урочищі На нригної (біля ставу) – посе­лення трипільської та черняхівської культур. За 1,5 км на північний захід від села, на лівому березі Потоку, в урочищі За болотом – поселення трипільської культу­ри. В північно-східній частині села, на правому березі Білого потоку – поселення лукашівської культури. В північно-західній частині села, на лівому березі Білого потоку, в урочищі Царина – поселення черняхівської культури. В центрі села, на лі­вому березі Білого потоку, в урочищі Долина – поселення слов’янської (VІ-VІІ ст.) та давньоруської (ХІІ-ХV ст.) культур. (Винокур І. С. Довідник з археології України: Хмельницька, Чернівецька, Закарпатська обл. – К.: Наукова думка, 1984) .

Значною історичною пам’яткою села є монетоподібні бони, які використовува­лися для грошових розрахунків. Вони отримали поширення у другій половині ХІХ століття. Випускалися від імені власників заводів, фабрик, спілок, магазинів, помі­щицьких господарств та інших підприємств з метою отримання додаткових при­бутків. Такими грішми розраховувалися з робітниками, а отоварити їх можна було тільки в крамницях підприємств або села.  

Design by Fedir Havrylytsya |