Добринівці

Меню сайту

Під час війни у селі було зруйновано спиртзавод (ґуральню), цегельний завод, залізничну вузькоколійку, що пролягала полем від с. Погорілівка до лінії фронту. Од­ночасно військовополонені проклали кам’яну дорогу через ліс від гори Голяк до гори Плита у бік Ржавинців, до лінії фронту. Також збудували підвісну канатну дорогу від гори Голяк до гори Обчина для швидкого постачання боєприпасів і продуктів до лінії фронту.

11 листопада 1918 р. Перша світова війна закінчилася, Австро-Угорська «клапти­кова» імперія розпалася. Нестабільною ситуацією скористалася королівська Румунія, яка окупувала Північну Буковину. Невдовзі в Добринівці вступив румунський вій­ськовий підрозділ, який залишив після себе румунську адміністрацію й жандармів.

Нову владу селяни сприйняли вкрай негативно й нзивали румунів не інак­ше як циганами. Вже в 1919 р. учасники повстання 113-го полку, що повернули­ся з Чернівців у село, К. Мельничук та І. Мороз разом з селянами розгромили жандармський пост. Невдоволення ру­мунською адміністрацією призводило до виступів, спрямованих і проти місцевих поміщиків. Так, у 1922 р. селяни розгро­мили маєток поміщика Добровольсько­го. У 1925-1926 рр. жителі села на своєму сході протестували проти навчання їхніх дітей румунською мовою й вимагали викладати в школі українською. Селяни жили в постійній бідності, бо кращі землі й ліс належали великій родині пана Доброволь­ського та його нащадкам. Горді буковинці не хотіли миритися з владою румунських окупантів і стали об’єднуватися до спротиву. Організуючою силою став створений у 1938 році осередок ОУН, в який вступали найбільш свідомі жителі с. Добринівці. До активних дій не дійшло, бо в червні 1940 р. в село вступили радянські «визволителі». Від нової влади добра не чекали, бо знали, що чинили більшовики на Сході України: створювали колгоспи, організували страшний голодомор 1932-1933 рр. та політичні репресії. Невдовзі більшовики стали арештовувати людей у Добринівцях та навко­лишніх селах, які чомусь зникали безслідно. Навесні 1941 р. енкаведисти арештува­ли Осадчука Миколу, якого розстріляли наприкінці червня 1941 р. (є свідчення, що його розстріляли в Молдавії).

З початком радянсько-німецької війни у червні 1941 р. арешти припинили­ся. У село знову повернулися румуни, які стали чинити розправи над неугод­

ними їм людьми. Але в березні 1944 р. румуни під натиском військових частин Червоної Армії змушені були втікати. Пам’ятаючи про репресії більшовиків на­передодні війни, окремі жителі села, і в першу чергу члени ОУН, стали чинити опір більшовицькій владі. В боївках УПА і підпіллі з радянськими окупантами боролися:

Маціборський Іван Васильович, 1923 р. н., пс. «Буковинець». Член ОУН з 1938 р. В УПА з квітня 1944 р., діяв на теренах Галичини й Заставнівщини. Заарештований на початку серпня 1945 р. Відбував покарання в місті Інта Комі АРСР.

Дробот Василь Васильович, 1921 р. н., пс. «Прибушенко». Член ОУН з 1938 р. В УПА з квітня 1944 р., діяв на теренах Галичини й Заставнівщини. Заарештований у червні 1945 р. на Львівщині. Відбував покарання в сталінських таборах. Повернувся й проживав у місті Чернівці.

Дробот Василь Ілліч, 1924 р. н. В УПА з весни 1944 р., діяв на теренах Заставнів­щини. Мав з братом криївку, викопану вдома у стодолі. Влітку 1944 р. під час облави був заарештований за доносом сусідів. Відбував покарання в сталінських таборах, де й загинув.

Дробот Микола Ілліч, 1923 р. н. В УПА з весни 1944 р., діяв на теренах Заставнів­щини. Мав з братом криївку, викопану вдома у стодолі. Влітку 1944 р. під час облави був заарештований за доносом сусідів. Відбував покарання в сталінських таборах, де й загинув.

Дарійчук Іван Софронович, 1914 р. н., станичний УПА, пс. «Ліс». Член ОУН з 1938 р. В 1941 р., при спробі арешту румунами, втік у Галичину. До весни 1944 р. пе­ребував в селах Горошова та Устя. Брав участь у багатьох бойових акціях на теренах Галичини й Заставнівщини. Був поранений у руки й ноги.

У липні 1947 року хворів на тиф. Відлежувався в печері, розташованій у полі. Вона досить простора й суха, схована від сторонніх очей кущами терену й бузини. Брат і сестра таємно приносили їжу й залишали біля кущів. Іван забирав її так, щоб ніхто його не бачив. Проте не вберігся. Вранці спустився до потічка, щоб помитися, й не запримітив людей, які вже виїхали в поле. Саме вони дали знати в сільраду, а звідти в Заставну. Невдовзі прибула машина з енкаведистами. Іван пробував утекти, але після хвороби ноги не слухалися. Випущена автоматна черга по ногах поклала його на землю. За печеру вороги не знали. Вночі брат Микола приніс із печери мішок з паперами, документами. Вважають, що то був повстанський архів. Мама до ранку все спалила – боялася, що ці папери можуть зашкодити сину або й іншим людям.

Івана вилікували й почалися допити. Його били люто й жорстоко, незважаючи на те, що він тільки-но вилікувався від ран і тифу. Два слідчі б’ють і питають: «З ким і де був?» «Там мене тепер нема», – відповідає.  

– Хто давав їсти?

– Крав у людей.

Від таких відповідей слідчі шаленіли ще дужче й били на повну силу. «Думаєш, що буде вільна Україна?» – зловтішно питають. «Буде, як завтра», – переконливо від­повідав Іван. Били, поки не втрачав свідомість. Відливають водою й знову питають: «І синьо-жовтий прапор буде?» «Він також буде», – не здається Іван, знову втрачаючи свідомість.

На допитах тримав себе стійко й з гідністю, в непорушність національної ідеї ві­рив до кінця. Ніякі тортури не могли зламати його волю. Вирок суду був максималь­ний – 25 років каторги й 5 років позбавлення прав. Відбував покарання в сталінських таборах. Відсидів 13 років. Проживав у молдавському місті Бендери.

Роговик Танасій Аксентійович, 1919 р. н., пс. «Бурий». В УПА з весни 1944 р., діяв на теренах Заставнівщини. Заарештували в 1947 р., пораненого в Чорному лісі. Від­бував покарання в сталінських таборах, де й загинув.

Дарійчук Наталія Василівна, 1902 р. н., пс. «Липа». Член ОУН з 1938 р. Діяла в цивільній мережі, станична. Повстанці її любовно називали «наша мамка». Зааре­штована в 1945 р. за доносом. Відбувала покарання в сталінських таборах.

Рябко Марія Миколаївна, 1912 р. н., пс. «Калина». Діяла в цивільній мережі, надавала повстанцям притулок. Зааре­штована восени 1947 р. Відбувала пока­рання в сталінських таборах.

Побігушка Манолій Іванович, 1925 р. н. Член ОУН з 1938 р. В УПА з 1944 р., діяв на теренах Заставнівщини. Заарештований у 1946 р. Відбував пока­рання в сталінських таборах.

Рябко Іван Ілліч, 1925 р. н. В УПА з 1944 р., діяв на теренах Заставнівщини. За­арештований улітку 1947 р. Відбував покарання в сталінських таборах, де й загинув.

Лаврущак Георгій Дмитрович, 1914 р. н. В УПА з квітня 1944 р., діяв на теренах Заставнівщини. Заарештований 1948 р. в рідному домі. Відбував покарання в сталін­ських таборах.

Каплун Танасій Георгійович, 1927 р. н. В УПА з 1944 р., діяв на теренах Заставнів­щини. Хворів на туберкульоз. Переховувався, помер у 1948 р.

Осадчук Микола Георгійович, 1909 р. н., пс. «Гербась». Член ОУН з 1938 р. Зааре­штований у 1940 р. за націоналістичну діяльність. Розстріляний у липні 1941 року в Молдавії під час етапування з Чернівецької тюрми. Місце загибелі невідоме. 

Мігалескул Василь Манолійович, 1925 р. н. В УПА з 1944 р., діяв на теренах За­ставнівщини. (У 1946 р. явився з повинною, видавав людей).

Мігалескул Микола Іванович, 1924 р. н. В УПА з 1944 р., діяв на теренах Застав­нівщини. Загинув у липні 1944 р. в Корниловому лісі (біля Добринівців).

Мігалескул Ілля Іванович, 1928 р. н. В УПА з 1944 р., діяв на теренах Заставнів­щини. Заарештований у 1947 р. у рідній хаті. За комином печі був облаштований лаз із виходом у город. Скористатися не зміг, бо хату оточили енкаведисти. Відбував по­карання в сталінських таборах.

Палійчук Микола Васильович, 1892 р. н., пс. «Орел». Засновник осередку ОУН у 1938 р. В УПА з 1944 р., діяв на теренах Заставнівщини. Заарештований у 1944 р.. Пропав безвісти в сталінських таборах.

Дробот Микола Ілліч, 1923 р. н. В УПА з весни 1944 р., діяв на теренах Заставнів­щини. Заарештований у 1944 р. Пропав безвісти в сталінських таборах.

Дробот Василь Ілліч, 1924 р. н. В УПА з весни 1944 р., діяв на теренах Заставнів­щини. Заарештований у 1944 р. Пропав безвісти в сталінських таборах.

Чорна Ганна Іллівна, 1920 р. н., пс. «Ліщина». Діяла в цивільній мережі, зв’язкова. Заарештована в 1945 р. Відбувала покарання в сталінських таборах.

Галинзовська Ольга Олександрівна, 1913 р. н., пс. «Краля». Діяла в цивільній ме­режі, зв’язкова. Заарештована в 1945 р. Відбувала покарання в сталінських таборах.

Біля села Добринівці відбулися два великі бої повстанських загонів з енкаведис­тами. У липні 1944 року повстанська сотня, що перейшла з Галичини й опинилася в Корниловому лісі, біля Грабової криниці, була вщент розгромлена. Ядро сотні скла­дали молоді музиканти, дівчата санітарної частини, поранені вояки. Із полоненими хлопцями й дівчатами енкаведисти по-звірячому розправилися.

Наступний бій відбувся в березні 1945 року. П’ятдесят повстанців, якими командував районний провідник ОУН-УПА Кушнірик Георгій, псевдо «Кири­ло», була зненацька захоплена ворогом у Добринівцях. Повстанці вчинили рі­шучий опір, але під переважаючими силами противника відступили.

Активну участь у боротьбі з більшовицькими поневолювачами брав житель села, вояк УПА й в’язень сталінських концтаборів Маціборський Іван Васильович. Про свою боротьбу й поневіряння він розповідає наступне:

«Повстанський рух 40-х років на Буковині не виник на порожньому місці. Йому передували створені майже в усіх селах осередки ОУН, які виникали в кінці 30-х ро­ків. Появі повстанського руху сприяли три фактори. По-перше, з 1937 року посилю­ється румунізація українського населення, що викликало спротив з боку буковинців. По-друге, ширився й міцнів націоналістичний рух, який поступово охоплював усі терени Буковини. По-третє, активно включилися у визвольний рух передова інтелі­

генція й студентство, які, в свою чергу, стали організаторами осередків ОУН у селах Буковини. Вони були нечисленні й діяли підпільно. Члени організації цікавилися й знайомилися з історією України, проводили агітаційно-просвітницьку роботу на селі, закликали населення до боротьби проти окупантів, збирали кошти на зброю й готувалися до можливого масового антирумунського повстання.

Значна частина буковинського населення вважала несправедливим становище, в якому опинився наш край. Тому національна політика Організації Українських На­ціоналістів знайшла благодатний ґрунт у середовищі різних верств населення. Ідея боротьби за національне визволення притягувала в першу чергу молодь і передову інтелігенцію. Вони розширили сферу діяльності, створюючи осередки ОУН на селах Буковини. Українські патріоти діяли досить активно, постійно зазнаючи пересліду­вань з боку румунської влади.

З приходом більшовиків ОУН деякий час не проявляла активності, а пригляда­лася до політичних заходів нової влади. Вони не втішали простих людей. Репресіям піддавалися великі землевласники й промисловці, які не встигли втекти з румунами, а також так звані куркулі (заможні селяни) й представники різних політичних партій та організацій. Більшовики переслідували всіх, хто потенційно загрожував утвер­дженню нового режиму. Погіршилося становище громадян, особливо в містах, де стали зникати товари першої необхідності. Жорстокі дії радянської влади створюва­ли сприятливий ґрунт для масового невдоволення буковинців. Не такої влади вони чекали, не таких змін бажали.

Арешти, які проводили чекісти й енкаведисти протягом 1940-1941 років, завда­ли ОУН великої шкоди. Сотні активістів різних товариств і членів первинних осе­редків ОУН потрапили в тюрми, де вони фізично знищувалися або переправлялися в концтабори. Небагатьом вдалося вижити. Незначна частина емігрувала за кордон.

Великої руйнації зазнала досить численна Організація Українських Націоналіс­тів Заставнівського району. Районний провід ОУН очолював Михайло Миколайо­вич Павчук, родом із села Дорошівці, адвокат за освітою. Працював мировим суддею й проживав у Заставні. Його заступником з пропаганди був Дмитро Михайлович Звізда, який докладав чимало зусиль для чисельного росту й організаційного зміц­нення первинних осередків ОУН в районі. Проте з квітня 1941 року розпочинаються масові арешти. Протягом тижня чекісти заарештували Василя Васильовича Лахма­нюка, Івана Васильовича Пазюка, Андрія Івановича Ковалика із Заставни, Михайла Івановича Королика, Михайла Васильовича Семенюка й Георгія Івановича Бурика із Василева, Івана Дмитровича Сливку й Степана Антоновича Щербановича із Чунь­кова, Михайла Миколайовича Павчука з Дорошівців. Згодом «червона мітла» про­йшлася по всіх селах району й у застінках НКВС опинилися десятки оунівців.