Добринівці

Меню сайту

Не стали винятком і добриновецькі бони-гроші, які були внесені до каталогу «Металеві бони Росії та СРСР», правда, з деякими помилками: неправильно вказані їхні розміри, номінал визначено чомусь у копійках.

Про походження цих бон найбільш вагоме дослідження провів доктор історичних наук, директор Центру археологічних досліджень при ЧНУ ім. Ю. Федьковича С. В. Пи­воваров. Монетоподібні бони виготовляли з білого металу, як вважають, із замінника срібла – альпаку. Вони відомі у трьох номіналах: 20, 10, 5 к, діаметр їх становить відпо­відно 29, 27, 25 мм. Усі вони однотипні й різняться тільки номіналом. На лицьовому боці бона у центрі позначена вартість, навколо написи німецькою мовою «Константин рицар фон Бухенталь, Добринівці». На зворотному боці бона позначення номіналу літерою «к». Вважається, що під скороченням ховається номінал в австро-угорських крейцерах.

Усі бони виготовлені на високому професійному рівні й сьогодні зустрічаються, як правило, з дірками, що означає використання їх в останній період як монети-прикраси.

Відносно родини Бухенталів відомо, що вони з’явилися на Буковині на почат­ку ХІХ ст. Актові записи архіву вказують, що 1806 р. власник с. Добринівці Іордакі Міло продав його за 10 тисяч золотих дукатів Теодору Добровольському. Останній походив з галицького села Ліски, а на Буковині осів завдяки одруженню з Анастасією Альбінець, представницею відомого боярського роду з Молдавії.

Австрійський уряд підтвердив дворянство прибульця, додавши титул «фон Бухенталь», який став засновником цього роду на Буковині.

Родина Бухенталя володіла великим поміщицьким господарством, яке розташо­вувалося по обидва боки австро-російського кордону – в с. Добринівці й на х. Громе­шти (тепер Громівка об’єднана з с. Ржавинці). Ця родина на початку ХІХ ст. оренду­вала також с. Колінківці.

Господарі мали великі прибутки із добре поставленого землеробства та скотар­ства. Для переробки зерна пан збудував чудовий млин, мука якого поставлялась на­віть до Відня. Добре була налагоджена й робота ґуральні.

Панська родина проживала у великому триповерховому будинку, на подвір’ї били фонтани.

Для зберігання сільськогосподарської продукції збудували великі пивниці (під­вали), дві з яких існують й сьогодні. Вже в той час у провінційному селі була збу­дована «ружарня» (оранжерея). На пивницях облаштували альтанки, де відпочива­ли заможні мешканці, а квітами різних сортів приїжджали милуватися пани з усієї округи. Під час Першої світової війни все було зруйновано.

Одним із представників цього роду був Костянтин Добровольський, рицар фон Бухенталь (1842-1897 рр.). Походив він із хрещених євреїв. Був досить обдарований, знав 5 «живих» мов, мав вищу юридичну освіту, добре знався на музиці.  

Маєток Бухенталів приносив значні прибутки, у господарстві працювало багато найманих робітників. У 1880 р. в Добринівцях проживало 1344 українці, 14 німців, 47 євреїв та 25 поляків.

Село було досить заможним і складалося з 415 дворів, з яких 50 мали більше де­сяти десятин землі. Таким чином, у селі існував ринок робочої сили, тут працювали й селяни із сусідніх прикордонних бессарабських сіл. Тому не дивно, що саме в маєтку Бухенталів були впроваджені в обіг металеві гроші-бони, які служили для розрахунків, у першу чергу, із прийшлими робітниками. Ці бони – монетоподібні карбовані знаки – мали вигляд жетона й отоварювалися лише в крамницях Бухенталів та їхніх знайомих.

Добриновецькі бони теоретично могли використовуватися до 1892 року, коли була проведена грошова реформа в Австро-Угорщині, але їхня рідкість свідчить про більш ранній вихід з обігу. Бони, які залишилися у людей, перетворилися на монети-підвіски й стали прикрасами численних салб і згард. Обмеження архівних даних та іншої інформації не дає змоги повніше висвітлити обставини появи та функціону­вання цих місцевих грошей, які можна умовно назвати «крейцери Бухенталя». (Си­ницький Є., газ. «Голос краю», №36, 7.09.2007 року). На сьогоднішній день залиша­ється невідомим місцезнаходження монетарні. Існує думка, що гроші випускалися у Відні й пан їх сюди довозив.

Достовірно відомо, що на кошти цих заможних панів у селі збудована чудова за своєю красою й архітектурним стилем церква. Її почали будувати у 1823 році. Камін­ня добували й привозили з Дністра. В панському лісі заготовляли дерево для вікон, дверей, іконостасу. Із Чернівців привозили цемент та інші необхідні матеріали.

Якось після дощу побачив пан Ісидор Бухенталь, як їздовий батогом бив волів, що тягнули віз із камінням для побудови церкви й ніяк не могли вилізти з болота, в якому застрягли. Розсердився пан, але не сварив їздового, а лише сказав:

– Я з тобою розрахуюся за сьогоднішній день, йди додому й займайся своїми справами.

– А чому ви, пане, не дозволяєте мені більше працювати?

– Якщо ти не здогадався, то скажу. Я будую церкву й хочу, щоб ні одна людина, ні жодна тварина не постраждали від цього.

Церква стала окрасою всієї округи. У 1827 році єпископ Буковини освятив церк­ву. В одному з літописів він зазначив: «Цей Божий куток на землі».

З будівництвом церкви існує ще легенда «Про три колоски на одному стеблі пшениці».

Перед тим, як будувати церкву, пан засіяв лан і сказав: «Урожай цього поля піде на побудову церкви». Урожай пшениці того року виявився небаченим. На кожному стеблі пшениці з’явилося по три колоски, повні зерен. У приміщенні церкви є пор­

трет засновника Божого храму, який у лівій руці тримає макет церкви на небесах, а в правій – стебла пшениці; на протилежній стіні церкви – портрет його дружини.

Господарі й замовники церкви фон Бухенталі по­мерли у 1828 році. Біля церкви є три склепи, де похована вся родина у цинкових гробах.

У 1847 році церква з невідомих причин згоріла, але вже в 1853 році була відновлена на кошти Миколая ри­царя фон Бухенталя та сільської громади. На дзвіниці церкви були чудові дзвони з неповторною мелодією, але під час війни вони загадково зникли. Виявляється, щоб їх зберегти – жителі вночі дзвони зняли, вивезли й прикопали в полі. Закінчилася війна, змінилася влада в краї, змінилися господарі, проте дзвонів уже ніхто не зміг знайти. Добринівчани замовили нові дзвони, один привезли аж із Воронезької області (Росія).

Церква сьогодні є окрасою села. Щодо архітектур­ного стилю, то він є неоромантичний. Інтер’єр церкви вражає своєю красою. Не в кожній церкві є амвонія – місце, де на великі свята священик виголошує проповідь.

Церква завжди була діючою, навіть в атеїстичний період. Вона названа Свято-Миколаївською, бо була освячена 22 травня – в день весняного Святого Миколая.

Події початку ХХ ст. свідчать, що свідомість селян поступово зростає, вони про­бують боротися з проявами несправедливості. Так, 5 травня 1905 року в Чернівець­кий відділ жандармерії надійшов рапорт жандармського поста с. Добринівці про страйк сільськогосподарських робітників. У ньому зазначалося: «3 та 4 травня 1905 року тутешні сільськогосподарські робітники розпочали страйк. Вони відмовилися працювати у місцевого орендаря маєтку Мотеля Ландау на існуючих умовах і ви­магали підвищення плати та скорочення робочого дня. Незважаючи на припинення роботи, страйкарі поводилися спокійно, і орендар маєтку без перешкод найняв для роботи робітників із сусідніх громад: з Погорілівки – близько 140, з Чорного Потоку – близько 40, а також з Добринівців – 43 тих робітників, які не приєдналися до страйку. Страйкарі намагалися, правда, умовити робітників із вищезгаданих громад не працювати, однак безрезультатно.

Цей страйк перекинувся з сусідньої громади Горошівців, де він виник раніше, але там страйкарі діяли більш рішуче, вони не допускали сторонніх робітників до роботи. 5 травня б. р. вони прогнали близько 60 сторонніх робітників з полів орендаря, яких пізніше було прийнято тут на роботу. Як я докладно встановив, подібного тут можна Добринівська Свято-Миколаївська церква, 1853 р.

поки що не побоюватися. Само собою зрозуміло, я стежу за цим усім якнайпильніше і, якщо буде потреба, проситиму допомоги, у необхідному випадку і телеграфом...

Місякевич, титулярний вахмістр». (Чернівецький облдержархів, ф. 3, on. 1, спр. 9302, арк. 35-36. Оригінал. Рукопис. Переклад з німецької).

Важкі наслідки залишила по собі в Добринівцях Перша світова війна. Вже в серпні 1914 року багатьох чоловіків австрійська влада мобілізувала в діючу армію. Буковинці змушені були воювати й проливати кров за інтереси чужої їм держави.

Саме село також опинилося в зоні бойових дій. Першими в селі з’явилися 30 березня 1915 року австрійські солдати, які відступили під натиском донського козачого полку з-під Рухотина й утворили лінію фронту Баламутівка-Добринівці-Топорівці-Раранче-Магала. Солдати розквартировувалися по селянських хатах, се­ляни годували постояльців, громада заготовляла фуражне зерно для коней. На дея­кий час бої велися на далеких підступах до села, але вже 10 червня Добринівці знову опинилися на лінії фронту Раранче-Топорівці-Добринівці.

На Буковині з середини червня 1915 року почалося «окопне сидіння», а в Гали­чині поглиблювалася катастрофа російської армії. Щоб вплинути на стратегічне ста­новище в Галичині, російська Ставка вирішила натиснути на австрійців у Буковині. Порівняно із зимово-весняним періодом 1915 р. значення Буковини помітно зрос­ло. Вже 16 червня два корпуси росіян висунулися на лінію східніше Добринівців-Топорівців-Раранче та східніше Остриці з метою прорвати фронт. 20-21 червня неодноразово переходили з рук у руки Магала, Баламутівка, Ржавинці й хутір Громешти. Під тиском переважаючого противника австро-угорські підрозділи відійшли й за­кріпилися на лінії хутір Вигнанка - Добринівці.

13 липня, щоб скувати сили ворога, австрійці форсували Дністер, захопивши на лівому березі Синьківський плацдарм. Аби відволікти увагу противника від нього, росіяни у ніч з 16 на 17 липня почали наступ у районі сіл Раранче та Добринівці. Австрійці боронилися дуже стійко, хоча й втратили з 13 по 21 липня 8800 бійців уби­тими, пораненими та зниклими безвісти.

27 грудня 1915 р. російський наступ розпочав т. зв. «Новорічну битву» під Чер­нівцями, яка переслідувала мету прорвати австрійський фронт між Дністром і Пру­том. Починаючи з 24 грудня, на засніжених полях східніше Топорівців та Раранче, а також на вис. 458 недалеко від Добринівців зав’язалися бої передових загонів.

Австрійці зосередилися біля Топорівців, Чорнівки та Добринівців. Їх артзаслін складався з 36 легких і 11 важких батарей.

У ході позиційної війни на фронті між Дністром і Прутом був застосований ви­нятковий для Східного фронту бойовий метод – «підземно-мінна війна», тобто вико­ристання заглиблених у землі підземних зарядів вибухівки (підземних мін). Підземні  

ходи перерізом 1,5 х 2,0 м, що виводились у бік противника, називались мінними галереями. У кінці кожної мінної галереї сапери влаштовували мінну камеру (мінний горн), де й закладалась міна, яку підривали у точно визначений час. Мета методу по­лягала в тому, щоб зруйнувати ворожі укріплення й одночасно стрімкою атакою уві­рватися в розташування ворога, щоб закріпити ділянку за собою. Внаслідок потуж­ного вибуху утворювалася досить велика яма. Важливим завданням окопних залог було завчасно розпізнати наміри ворога. Саме цьому й сприяли слухові ходи або спе­ціально обладнані пости прослуховування ґрунту. Як контрзахід під мінну галерею противника виводилась протимінна галерея, підірвавши яку, зривали наміри ворога. Перші вибухи підземно-мінної війни на буковинському фронті пролунали вночі 11 грудня 1915 р., коли росіяни висадили підготовлений 80-метровий хід на вис. 458 («Цанта») – опорному вузловому пункті австрійської оборони, що на південний схід від Добринівців. Підземно-мінна війна на фронті тривала до 8 червня 1916 р., до по­чатку Брусиловського прориву.

З 15 квітня 1916 р. російська армія вела підготовчі роботи до великого наступу. В районі східніше Добринівців та Самушина відстань між позиціями ворогуючих сторін була мінімальною. Головний удар російських військ на буковинській ділян­ці фронту передбачався на відтинку висот південніше Чорного Потоку, допоміж­ний – на смузі Митків-Самушин, дністровського виступу. росіяни зосередили тут 211 гармат, із них у лісі на добринівській ділянці – 159. Російські сили переважали сили оборони тут у 2,5 рази. В результаті триденних безперервних кровопролитних боїв російські війська змусили австрійців відійти з першої лінії оборони.

10 червня розпочався другий, кульмінаційний етап т. зв. «битви за Буковину». Після шестигодинного артилерійського обстрілу російські війська пішли в атаку й прорвали фронт біля Вигнанки. Австрійські частини поспіхом відступали з Чорного Потоку, Онута, Самушина та Добринівців. Надвечір 11 червня австрійці утворили новий фронт у межиріччі Дністра та Пруту від Звенячина через Киселів-Ставчани-Іванківці-Ошихліби до Лужан.

У Добринівцях та на близьких і далеких підступах до села постійно велися бої або відбувалося маневрування військ, що позбавляло можливості селян вести нор­мальну господарську діяльність. Більше того, австрійські та російські військові час­тини потребували продуктів харчування, фуражу, коней, возів тощо. Селян часто залучали на будівництво оборонних укріплень, риття окопів, бліндажів. Постійні реквізиції, артилерійські обстріли змушували людей покидати власні оселі й шукати притулку поза межами бойових дій. Улітку 1915 р. в Добринівцях залишилися лише ті, хто не зміг евакуюватися. Налякані люди ховалися по пивницях, ямах. Багато жи­телів під час бойових дій було вбито й поранено.