Добринівці

Наче підтяте приморозком листя дерев, падають додолу селянські спілки краю. Під фанфари "реформування" АПК (а заодно й українського села - авт.) не витримали його пресу в Топорівцях, Клішківцях, практично на всьому терені Кельменеччини. Ситуація по селянській спілці "Промінь" Заставнівського району в цьому плані особливо вражаюча. Річ у тому, що вона, як не дивно, почала оживати і ставати на ноги в пік бандитського "реформування". Це коли його чільники різного калібру денно і нічно гасали селами краю і майже силоміць, погрожуючи адміністративними заходами, наставляли, як знищувати великотоварні господарства і на їх базі створювати приватні кооперативи тощо, які вже завтра мали воскресити галузь. Дива, як добре знаємо, не сталося. Від тих рад-порад почався розпад і розор, якому й досі не видно кінця-краю. Тим часом у Добринівцях таки сталося диво. З часу приходу в господарство Івана Івановича Гаврилюка. Людини стійкого характеру, котра хоче зробити і знає, як цього досягти. Навіть у такій непростій ситуації, як тоді, на початку дев'яностих, коли, здавалося, вже ніякими зусиллями навіть йому не вдасться "витягнути" господарство з безодні. Але вистояв і за тринадцять років, доки очолював спілку, зробив її такою зразковою, що просто диву даєшся, як можна було добиватися рекордних результатів на фоні загальної загибелі галузі. Як стратег і справжній патріот села, Іван Іванович дбав не тільки про свої Добринівці. Під опіку господарства він взяв частину земельних паїв і з сусідніх населених пунктів, хоч це не без клопоту. Що з того вийшло, розповідає сам Іван Іванович, з котрим довго і не без щему сердечного оцінювали, що було при ньому і що залишилося, коли в силу різних обставин, про деталі яких він не воліє вповідати, йому довелося піти.

- А було ось що, - мовить Іван Іванович, - і про що, до речі, чесно скаже кожен, хто працював разом зі мною. Рятувати господарство по мені не треба було, на що ви натякаєте, його треба було просто підтримувати. І сьогодні, запевняю, і оралося б, і сіялося б. І не віяло б страшною пусткою з тваринницької ферми, де я залишив наступнику майже 700 голів худоби, а зараз - жоднісінької. Хіба від цього не защемить? Ще й як, зважаючи, що колишній директор товариства "Промінь" за доволі короткий термін придбав для господарства... 10 нових тракторів, у тому числі "Т-150", зернові комбайни тощо. Подібна оснащеність дозволила підняти виробництво господарства на такий рівень, про що можна було тільки мріяти. Наприклад, у рослинництві. Землі в Добринівцях далеко не кращі за кадастровою оцінкою. Одначе, завдяки доброму їх догляду із застосуванням механізмів та нових технологій, менше 50 центнерів зерна на круг Гаврилюк не збирав. Не в його характері витрачатися на землю і не брати відповідну віддачу. А цукрові буряки - ті, що рядочками і які щедро родять в дбайливих руках? Теж за всі тринадцять років газдівства Гаврилюка давали щосезону по 400-450 центнерів солодких коренів з гектара. Про рентабельність сільськогосподарського виробництва зараз немодно говорити. Чому? Тому, що її просто немає. А Іван Іванович згадує. Бо є про що. Так ось: рентабельність зерновиробництва в товаристві сягала... 200 відсотків! Це тоді, коли навіть 20-70 відсотків вважаються досить хорошим показником. Як про своє власне, Гаврилюк дбав про громадське тваринництво. Натякаю Івану Івановичу, що здебільшого навіть за колишнього Союзу воно було збитковим. - Це як у кого, - відповідає він на мій аргумент. - У мене галузь забезпечувала від 30 до 60 відсотків рентабельності. Бо розвивали ми галузь у комплексі. Тобто виробляли і молоко, і м'ясо. Та що казати: щороку здавали бичків вагою не менше 400-450 кілограмів. Якщо ж набігало менше за відповідний період, то повертали їх в приміщення на догодівлю. Бо це були гроші, які при моєму керівництві спілкою вміли рахувати до копійки. З тим, щоб мати для господарства і всіх працюючих. Вам така логіка до вподоби? Коли (а про це свідчать документи) наше порівняно невеличке господарство продавало щодня до трьох тонн першосортного молока, а його річне виробництво від годованки коливалося на рівні 4-4,6 тисячі кілограма. Про здобутки колективу Гаврилюка можна говорити багато і цікаво. Бо господарював чесно, самовіддано, знаючи, що селянському сину та ще й в рідному селі треба полишити слід. Аби, як мовиться, згадала родина та весь чесний люд працьовитих Добринівців. Хоч Івана Івановича підтинала недуга, він, настільки знаю, міг працювати й надалі. Тим паче, що його дії і зусилля, спрямовані на розвиток виробництва, гаряче підтримував практично весь рядовий загал товариства. Одначе всі і не зовсім. Бо, як і в кожному колективі, знайшлася категорія працівників із числа середньої ланки, котру за живе брало, що практично в усьому районі все понищили, а Гаврилюк рік у рік нарощує. Та ще й цегельню в господарстві прибудував, аби пайовикам, крім зерна, цукру, олії, ще й копійка до зарплатні перепадала. Бачте, який! І щоб "сплавити" Івана Івановича, почали його методично шельмувати. У вічі і поза вічі. А вночі, аби геть добити шанованого в районі та краї мудрого керівника, розмальовували на паркані будинку директора сороміцькі нісенітниці. Скажіть, хто б подібне погамував і витримав? Не вистояв і Гаврилюк. У "доленосному" для себе 2001 році подав заяву на звільнення з посади. І як його не просили та не вмовляли рядові пайовики, залишитися в господарстві, не покинути на поталу підступникам тяжким трудом надбане, серце в нього не витримало. Він здався. День у день переживаючи тоді, як вчинить після нього наступник, чи зможе пошанувати зусилля колективу. Аби не розтринькати здобуте і не ходити з торбою за пальним, якого в Гаврилюка постійно був півторарічний запас. На кого вибір упав? Директором товариства після того, як люди тричі відхиляли заяву Гаврилюка на звільнення, було обрано тодішнього сільського голову Василя Звоздецького. Я знаю Василя Корнійовича (до речі, він колишній офіцер-афганець) як дуже порядну людину. Одначе цього не досить, щоби добре керувати і утримувати на плаву таке потужне господарство, яке в спадок залишив йому Гаврилюк. І недоброзичливці Івана Івановича (я б навіть сказав - люті вороги) вмить цим скористалися. Буквально через рік у Добринівцях почався тотальний розвал галузі. Користуючись безпринципністю Звоздецького, на його очах порозтягували весь майновий комплекс товариства. Якось не наважився ятрити серце в нього самого: як це сталося і чому він подібне допустив? Тому знову ж таки поцікавився в І.Гаврилюка про одне: де нова техніка, придбана за час його керівництва сільгосппідприємством? - Навіть важко сказати. Легка техніка залишилася в дворах механізаторів. - Що, у вигляді майнових паїв? - Теж на це важко відповісти. Залишилася просто на "так", бо ж все це зовсім не оформлено. І зовсім не відомо, де частина важкої техніки, яку чесною працею заробляли майже 600 членів трудового колективу. У Добринівцях мені сказали, що час від часу сюди навідуються працівники прокуратури. По службі цікавляться, де майно, де техніка. Дай, їм, Боже, здоров'я. Однак правоохоронцям треба діяти рішуче. Бо загадково зниклі важкі трактори - не голка в копиці сіна. Та й "герої" розвалу товариства в людей на очах. А я дивлюся на це здичавіле в чортополосі поле. І, їй Богу, не віриться, що подібне запустіння сталося в угоду купці людей, котрі зробили все можливе, аби вкоротити віку процвітаючій в недавньому минулому спілці. Котра давала добринівчанам вдома роботу і надію в завтрашній день. Сьогодні в Добринівцях, наче по покійнику, працює так звана ліквідаційна комісія. Довго намагався з'ясувати, що вона має ліквідувати, коли від спілки залишилися ріжки та ніжки? Хіба що рахувати бур'яни в полях господарства і бачити сльози власників земельних паїв, які вже нескоро побачать плуга на своїх колись дбайливо доглянутих наділах, де щедро колосилися пшениця та всяка пашниця.

http://gazeta-bukovyna.cv.ua/archive/06.12.2006/index68.htm#%D0%B4%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%B0